“Це війна Неба проти Пекла” – Олександр Дугін;
“Я називаю це священною війною” – Володимир Соловйов.
У жовтні 2022 року до початково заявлених цілей Росії у зв’язку з її вторгненням в Україну додалася нова мета – “денацифікація” та “демілітаризація”. У російських ЗМІ вона була сформульована як нагальна потреба “десатанізації” України.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/file/d/1oLP2ZKGOkLqhqr2iaTJChBbJ4-iUpAkN/view
Тема сатанинської природи Заходу давно і добре розроблена в пропагандистській стратегії Кремля. Десятки публікацій на цю тему, окремі з яких претендують на “науковість”, можна знайти на сторінках “Виборчого клубу” та “Фонду стратегічної культури” – організацій, які вважаються офіційними трибунами кремлівської пропаганди. Олександр Дугін, Валентин Катасонов і сам Володимир Путін розвивають тезу про сатанинський, морально деградований Захід, якому може протистояти лише чиста, морально піднесена і православна Росія.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/drive/folders/122CexZ3Kn83AzJ3HBy0w3WZYuw1EMCxu
Не дивовижно, що зараз цей наратив пристосувався для досягнення цілей Кремля у війні з Україною.
В останні місяці кремлівська пропаганда поширює дезінформацію про зростання культу Сатани в Україні, про ворожість до православної віри, переслідування православних християн, а також про загрозу деградації та порочності Західного світу.
Сатанинські ритуали в храмі?
На початку 2023 року відео, на якому нібито показані сатанинські ритуали, що відбуваються в православному храмі в Україні, було розповсюджено в соціальних мережах.
Відео містить зображення людей у різних традиційних українських та інших костюмах, які виконують театральну виставу, що відбувається у приміщенні, схожому на православну церкву. Також кадри з цього відео поширюються серед болгарських користувачів.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/file/d/10gKUupZXoxY_hnzJBnAa9smCyGgI–IQ7/view
У більшості публікацій відео подається як сатанинський ритуал і осквернення Церкви та православної віри.
А взагалі, це український народний звичай — вертеп, який виконується на Різдво. Традиція полягає у показі вистав за допомогою театру ляльок або ігрового театру, пов’язаних з історією Різдва Христового. Мета вистав — відтворити перемогу добра над злом, а саме слово “вертеп” пов’язане з “таємним місцем” народження Христа.
Вертеп в Україні виконується з кінця 16-го століття. Незважаючи на заборону в СРСР усіх релігійних елементів, йому вдалося вижити й залишитися частиною українських різдвяних традицій донині.
Ритуал відновив свою популярність після анексії Криму й особливо після початку російського вторгнення в Україну.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/file/d/1LKrFIZsKm_BUl140WTm3T0fTTwoQUmHW/view
Церковна війна в Україні
Близько 60% українців є православними християнами. Однак вони належать до двох різних православних церков. Опитування 2020 року показало, що 34% українців відносять себе до Православної церкви України (ПЦУ), а 14% – до Української православної церкви (УПЦ). Українська православна церква є близькою до Московського патріархату, хоча офіційно вона відмежувалася від нього після початку війни.
Релігійна картина в Україні є складною. Після отримання країною незалежності в 1991 році в православному суспільстві з’явилися різні лобі. Деякі з них активно вимагають незалежності або принаймні більшої автономії від Московського Патріархату. Поки існував СРСР, всі православні християни в Україні належали до Російської Православної Церкви, деякі з них були примусово приєднані до неї після Другої світової війни — переважно послідовники Греко-Католицької Церкви в Західній Україні.
Після розпаду СРСР в Україні утворилися три православні церкви. Найбільша, Українська православна церква (УПЦ), близька до Московського патріархату, однак є внутрішньо автономною. Дві інші церкви почали прагнути незалежності, оскільки відчували церковні та політичні репресії з боку Росії й хотіли мати власну національну церкву. У 2018 році ці дві церкви об’єдналися в Православну церкву України (ПЦУ).
Московський Патріархат є найбільшим і найчисленнішим Патріархатом у православному світі. Вселенський Патріархат зі штаб-квартирою в Стамбулі, який відіграв ключову роль у створенні ПЦУ, є іншим найбільшим православним Патріархатом. Українські політики вже давно закликають Вселенського Патріарха Варфоломія I втрутитися в церковний конфлікт в країні й дати можливість українським православним християнам мати власну незалежну церкву і мати можливість обирати своїх релігійних лідерів. У 2018 році він надав церковну автономію Православній церкві України, що призвело до розриву зв’язків з Москвою. Російське церковне керівництво тоді також розірвало зв’язки з усіма православними церквами, які визнали незалежність ПЦУ.
Випадок з Українською православною церквою є іншим. Після вторгнення Росії в Україну УПЦ оголосила, що відокремлюється від Московського Патріархату, але цей процес не був формально проведений відповідно до канонічного права. Деякі високопоставлені церковні чиновники УПЦ виїхали до Росії після початку війни, а інші перебувають під слідством за звинуваченням у державній зраді в Україні. Однак більшість представників Української православної церкви (УПЦ) засуджують війну і більше не вважають Патріарха Кирила своїм духовним лідером.
Одна з головних цілей Москви має на меті створити враження, що Православна церква України (ПЦУ) не відображає “традиційних цінностей” православ’я. Москва також звинувачує Вселенський патріархат в Стамбулі в близькості до західного світу.
“Традиційні цінності” Російської Православної Церкви
Від початку російського вторгнення в Україну Патріарх Кирило у своїх проповідях говорить про те, що Росія повинна захищатися в Україні й боротися проти “агресивних західних цінностей” – насамперед, на його думку, проти секуляризму, плюралізму і занепаду традиційних цінностей.
На думку РПЦ, війна в Україні є оборонною, а народ України спокушають західні “сили зла”. Цей наратив слугує для виправдання війни в теологічному та ідеологічному плані й дозволяє Кирилу називати російське вторгнення “священною війною”. Він не єдиний, хто використовує цей термін. Телеведучі та впливові фігури, такі як чеченський лідер Рамзан Кадиров, також неодноразово використовували його.
Що стосується особи Патріарха Кирила, який народився під ім’ям Володимир Гундяєв, то в лютому 2023 року розсекречені документи Швейцарського федерального архіву в Берні дали зрозуміти, що в 1970-х роках він був агентом КДБ в Женеві.
Вважається, що Гундяєв був завербований КДБ у віці 18 років. Він швидко піднявся в церковній ієрархії — у віці 23 років він був дияконом, а у 29 – вже митрополитом, хоча канон вимагав, щоб він був дорослішим для обох посад. Гундяєв багато подорожував під час холодної війни, що в той час було можливим лише завдяки підтримці КДБ.
Російська Православна Церква відмовляється коментувати можливу шпигунську діяльність Кирила в Женеві, а Всесвітня Рада Церков заявляє, що не має “жодної інформації” з цього приводу.
Очевидна підтримка Патріархом Кирилом і Російською Православною Церквою війни в Україні не є дивною, враховуючи тісні зв’язки між Церквою і Кремлем, зокрема, з Президентом Володимиром Путіним.
6 лютого 2023 року, під час урочистого святкування річниці своєї інтронізації на пост Патріарха РПЦ, Кирило звернувся до Путіна зі словами: “Він справжній християнин, але не для того, щоб люди його любили або голосували за нього, він справжній православний. (…) Не завжди наші царі були такими ж православними, як наш нинішній президент”.
Патріарх Кирило повністю ідентифікується з політичним режимом в Росії та з елітою, що оточує Путіна. Вже понад рік він підтримує агресивну війну Росії, демонстративно з’являється на заходах, організованих Кремлем, благословляє вбивства і виправдовує агресію російської армії.
Київ: Росія використовує храми для поширення пропаганди
У грудні 2022 року українські спецслужби оголосили, що виявили “пропагандистську літературу” під час контррозвідувального рейду в релігійних храмах УПЦ, пов’язаних з Росією. В офіційному повідомленні вказувалося на виявлення паспортів, пропагандистської літератури та перепусток, виданих російською окупаційною владою.
У відомстві кажуть, що у знайдених матеріалах представники Російської Федерації заперечують існування українського народу, української мови та культури й ставлять під сумнів суверенітет України.
У цьому сенсі одним з об’єктів, до якого українська сторона ставиться з найбільшою увагою з початку війни, є резиденція УПЦ — Києво-Печерська лавра. УПЦ дистанціюється від Москви, але українська влада підозрює, що священники лаври поширюють пропаганду і підтримують російське вторгнення.
У березні 2023 року український уряд наказав виселити з монастиря сотні священників, монахів і студентів у зв’язку з розвідувальними операціями, що проводилися з початку російського вторгнення. Крайнім строком для виїзду було 29 березня, і, хоча протягом останніх тижнів духовенство чинило опір, більшість свого майна було вивезено з монастиря.
Крім того, 2 квітня українська влада помістила під двомісячний домашній арешт намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла за звинуваченнями, які включають доведене вихваляння російських окупаційних військ. Павло заперечує свою провину і визначає як політичну акцію те, що відбувається.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/file/d/11w8F6b8Q2XubPRe51nkDHTQnbzKCPYN7/view
Російська пропаганда використовує випадки обшуків на об’єктах УПЦ та виселення ченців з Києво-Печерської лаври, щоб виправдати необхідність “десатанізації” України та довести, що влада в Україні веде війну проти Православ’я.
Одним з останніх випадків поширення “доказів” ворожості до Православ’я в Україні є відео з церквою у вогні. Його активно поширюють проросійські акаунти в соціальних мережах, стверджуючи, що йдеться про церкву в Миколаєві, яку підпалили українські націоналісти. Насправді ж відео датоване 2013 роком і показує у полум’ї церкву біля російського міста Астрахань.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/file/d/1-lYXEqUicQlDs9EmEBZ8iEqIbHSn–XA8/view
Насправді Київ бореться не проти православ’я, а проти російського впливу, який пробивається через роками вибудовувані зв’язки з УПЦ. Спроби Росії виправдати свою агресивну війну в Україні “сакральними” мотивами є безпідставними.
Болгарські священнослужителі також беруть участь у поширенні російської пропаганди про те, що в Україні православні християни зазнають переслідувань. У соціальних мережах набув популярності офіційний лист митрополита Ловчанського Гавриїла, найчастіше поширюваною цитатою з якого є: “Хто веде війну проти Української Православної Церкви — веде війну проти нашого Пастиря Господа Ісуса Христа!”.
Посилання для доступу до зображення
https://drive.google.com/drive/folders/1divjeLDmGo7OJ-a1YsKvScvDkdbEuDtD
Війна в Україні ведеться не проти православ’я, а проти невиправданої агресії Росії.
Росія часто представляє себе як альтернативу “деградуючому Заходу”, як країну, що захищає “традиційні та православні цінності”. Однак звіти авторитетних неурядових організацій радше свідчать про те, що Росія, за показниками дотримання прав і свобод людини, значно відстає від країн Західної Європи та США, на які вона наполегливо вказує пальцем. Згідно з останньою доповіддю Amnesty International, в Росії відбувається невиправдане релігійне переслідування членів організації “Свідки Єгови”. На території України немає жодних доказів таких переслідувань.
Окрім мобілізації внутрішньої аудиторії та впливу на ближнє закордоння, Кремль переслідує іншу, набагато прагматичнішу мету своєю пропагандою про необхідність “десатанізації”. Американські дослідники вважають, що однією з мішеней кремлівського наративу про сатанізм є консервативні виборці в США. Меседжі Москви про сатанинську природу ліберального Заходу збігаються з меседжами QANON про сатанинські практики демократів. Не випадково ця тема увійшла в офіційний російський політичний та медійний порядок денний незадовго до проміжних виборів у США, що відбудуться в листопаді 2022 року.
